Вітаю!
1) Співробітник хоче щоб більша частина, або навіть всі кошти перераховували на рахунок дружини. Таке право дає 24 стаття закону про оплату праці. - відповідно до ст.21Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 94 Кодекс законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до до частини п'ятої статті 25 Закону України «Про оплату праці» за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через банки/небанківських надавачів платіжних послуг, які отримали право на відкриття і ведення обслуговування рахунків відповідно до Закону України "Про платіжні послуги", поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
ОТЖЕ, законодавство зобов’язує платити зарплату безпосередньо працівникові. Тому коли працівник бажає, щоб його зарплату перераховували іншій особі, таке прохання можна проігнорувати.
Тобто, погоджуватися чи ні — право роботодавця, а не обов’язок. Так, працівник має право розпоряджатися своєю зарплатою на свій розсуд. Але зобов’язати компанію виплачувати її іншій особі він не може. Якщо компанія не проти, запропонуйте працівникові написати заяву і зазначити суму, ПІБ та реквізити отримувача, призначення платежу, МФО та ЄДРПОУ банку.
2) Але хотілось би дізнатися чи є якісь скриті моменти і ризики цього ? Як запобігти якщо такі ризики можуть виникнути ? - так є.
Роботодавець буде податковим агентом щодо третьої особи/дружини, якщо виплачуватиме їй зарплату найманого працівника.
Згідно з підпунктом 168.1.1 ПК податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати ПДФО із суми такого доходу за його рахунок.
Доходи, яких не включають до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, зазначені у статті 165 ПК. Зокрема, до звільнених від оподаткування доходів належать аліменти, що виплачують платнику податку за рішенням суду або за добровільним рішенням сторін у сумах, визначених згідно із Сімейним кодексом України (пп. 165.1.14 ПК). Отже, дохід у вигляді аліментів, який роботодавець за волевиявленням найманого працівника виплачує третій особі, не є оподатковуваним доходом.
Тому роботодавець, який за угодою з найманим працівником виплачує його зарплату (повністю чи частково) третій особі, відповідає ознакам податкового агента стосовно такої третьої особи, коли виплачує третій особі дохід, не звільнений від оподаткування, або не має відповідного документального підтвердження такого звільнення (підтвердження, що така сума виплати є аліментами, позикою тощо).
Усі доходи, які оподатковують ПДФО, оподатковують також військовим збором за ставкою 1,5% (п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ ПК).
Тобто роботодавець, який виплачує зарплату найманого працівника третій особі, має виконувати обов’язки податкового агента й щодо такої третьої особи. Тому роботодавець зобов’язаний утримати із суми виплати зарплати працівника на користь третьої особи ПДФО та військовий збір. Лише за умови, що на підставі договору із найманими працівником можна дійти висновку про те, що такої суми не включають до оподатковуваного доходу третьої особи, у роботодавця з’являться підстави не виконувати обов’язків податкового агента щодо такої виплати.
Інша справа, якщо йдеться про нарахування єдиного соціального внеску (ЄСВ) на суми, які роботодавці сплачують на користь третіх осіб. Виплату зарплати роботодавцем третій особі, а не працівникові, не оподатковують ЄСВ. Адже роботодавці є платниками ЄСВ лише стосовно своїх найманих працівників і не є ними стосовно третіх осіб (ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI).
Навіть якщо третя особа отримує кошти, що становлять частину чи навіть усю зарплату найманого працівника, така особа не перетворюється на найманого працівника. Тобто роботодавець найманого працівника не є роботодавцем стосовно третьої особи, а отже, не є платником ЄСВ із такої виплати.
Щоб уникнути непорозумінь із податківцями, можна зробити третю особу — отримувача коштів представником працівника, який отримуватиме зарплату від імені працівника.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. При цьому правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє (ст. 237, 239 ЦК).
Тоді третя особа, яка отримує зарплату найманого працівника у роботодавця останнього, діятиме вже не як третя особа, а як представник від імені найманого працівника і реалізуватиме право на зарплату саме такого найманого працівника, а не своє особисте право. У такому разі вважають, що роботодавець виконав своє зобов’язання з виплати зарплати саме найманому працівникові (хоча й в особі його представника), а не третій особі.
Представляти найманого працівника і отримувати його зарплату (повністю або частину) третя особа може на підставі письмової довіреності згідно зі статтею 244 ЦК.
Довіреність — це письмовий документ, що видає одна особа іншій для представництва перед третіми особами.
Довіреність на одержання зарплати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може посвідчити посадова особа організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання (ч. 4 ст. 245 ЦК).
Отже, третю особу за відповідним договором цілком може замінити представник за довіреністю. У такому разі зникнуть підстави тлумачити роботодавця як податкового агента стосовно такого представника.
Тож не ризикуйте потенційним конфліктом із податківцями у тих ситуаціях, коли можна скористатися «послугами» представника