ПРО ПОКАРАННЯ ЗА УМИСНІ ВБИВСТВА

Постановка проблеми.  Дослідження питання про покарання за привілейовані види умисного вбивства надзвичайно важливе. У доктрині кримінального права воно може заповнити існуючу прогалину у регламентації даного питання, сприяти зменшенню кількості існуючих дискусій, а також – неоднозначних рішень, що приймаються в правозастосувальній діяльності.

Доцільно виявити особливості висвітлення питання про покарання за умисні вбивства при пом’якшуючих обставинах у кримінальному законі, проаналізувати критерії на основі яких вони визначаються, з’ясувати існуючі недоліки для того, щоб уникнути їх в майбутніх відповідних кримінально-правових нормах.

Стан дослідження. Розглядуване питання викликає певний інтерес у кримінально-правовій літературі. Питання кримінальної відповідальності за умисні вбивства при пом’якшуючих обставинах в різний час вивчали такі вчені як: М.К. Аніянц, М.І. Бажанов, А.В. Байлов, С.В. Бородін, В.К. Грищук, Л.А. Остапенко,   О.М. Попов, та ін. Здебільшого питання про покарання за вказані види умисних вбивств науковці оминали увагою, або ж воно досліджувалося достатньо поверхово в межах загального вчення про покарання як інститут кримінального права. Проте, наявність деяких змін у законодавстві, і привернення уваги до не врахованих раніше аспектів дають можливість по-новому підійти до його вирішення.

Виклад основних положень. У протидії злочинності важливу роль відіграє покарання, якому відводиться значна роль у розв’язанні проблеми викорінення злочинності. У ст. 50 Кримінального кодексу (далі – КК) України йде мова про поняття покарання і його мету. Зокрема, зазначається, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Цілі є загальними для всіх видів покарання, незалежно від того, до кого і за які злочини воно застосовується.

Норми які передбачені у ст.ст. 116-118 КК України є спеціальними стосовно норми, яка передбачена у ч. 1 ст. 115 КК України. ,,Спеціальні кримінально-правові норми вводяться для пом’якшеного чи посиленого реагування за вчиненні діяння’’ [1, c.48]. Дослідимо санкції, які встановлені за умисні вбивства при пом’якшуючих обставинах. ,,Для нового кримінального законодавства, як і для попереднього, є характерним установлення більш суворих покарань за тяжкі та особливо тяжкі злочини і відносно м’які каральні заходи до осіб, що вчинили менш небезпечні злочини’’ [2, c.266]. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини і умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця караються менш суворо, ніж просте умисне вбивство. У двох перших випадках види і розміри покарання однакові – обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк. У третьому випадку види і розміри покарання ще більш м’які – виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років. ,,Такі види і розміри покарання логічні, адже діяння супроводжуються особливими умовами, що визначені в нормах’’ [1, c.48]. Наведені відносно визначені санкції дають широкі можливості для забезпечення законності і справедливості покарання. У даних випадках функція спеціальних кримінально-правових норм полягає у пом’якшеному реагуванні з боку держави на вчинення злочину. Як бачимо, законодавець встановлює неоднакові санкції за розглядувані види умисного вбивства. На мою думку, той факт, що за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання і умисне  вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини передбачено однакові види та розміри покарань свідчить про те, що ці суспільно небезпечні посягання наділенні однаковим ступенем суспільної небезпеки. Відповідно до ст. 12 КК України, у якій йдеться про класифікацію злочинів залежно від ступеня тяжкості, перші два умисних вбивства при пом’якшуючих обставинах є злочинами середньої тяжкості, а третє – злочином невеликої тяжкості.

Належний кримінально-правовий захист життя і здоров’я особи полягає і у відповідному реагуванні судів за такі злочини. ,,Бо справедливе покарання за вчиненні злочини має важливе значення не лише як засіб впливу на винного, але й як профілактичний захід. Інакше кажучи, покарання відіграє велику застережливу роль’’ [3, c.215].

Призначення покарання є заключним етапом судового розгляду, на якому дається кінцева оцінка вчиненого злочинного діяння, обирається відповідна міра покарання за вчинене, поновлюється соціальна справедливість в суспільстві. Право зробити кінцевий висновок про винуватість особи у вчинені злочину і призначити засудженому справедливу міру покарання віднесено законодавцем до виключної компетенції суду [4, c.179].

Виходячи із загальних засад призначення покарання, які передбачені у   ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При призначенні покарання в кожному окремому випадку суд зобов’язаний враховувати суспільну небезпеку і характер злочину, форму вини, стадію розвитку злочину, ступінь участі в ньому окремих співучасників і т.д. Його обов’язок полягає і в тому, щоб поруч із загальними началами враховувати і всі ті конкретні обставини, якими супроводжувався той чи інший розглядуваний злочин.

,,Принцип індивідуалізації покарання, що виражається у встановленні покарання у відповідності із ступенем вини злочинця, його суспільної небезпеки і небезпеки вчиненого ним злочину, повинен непорушно здійснюватися в кожному конкретному випадку призначення покарання засудженому…’’ [5, c.155]. Зокрема, показовими у даному контексті є такі кримінальні справи. За те, що ОСОБА_2 після народження дитини, задушила її і вкинула у вигрібну яму туалету вона була засуджена до покарання у виді позбавлення волі строком на три роки за ст. 117 КК України [6]. В іншій кримінальній справі ОСОБА 1 була засуджена до покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки та шість місяців за ст. 117 КК України. На підставі ст. 75 КК України суд вирішив звільнити її від призначеного покарання, якщо вона протягом дворічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені  на неї судом обов`язки. Умисне вбивство було вчинено за таких обставин. 15 березня 2007 р. близько 4 год., перебуваючи на території домоволодіння в АДРЕСА_1, ОСОБА_1 народила дитину чоловічої статі (пізніше зареєстрованого як ОСОБА_2), після чого приблизно через 10-15 хвилин з метою вбивства останньої та приховування народження дитини, нанесла ріжучим предметом їй дві різані рани шиї та сім різаних ран тулубу. Внаслідок отриманих різаних ран шиї та лівої половини живота, які супроводжувались зовнішньою кровотечею, недокрів`ям внутрішніх органів, дитина померла. Після чого з метою приховування вказаного злочину віднесла труп ОСОБА_2 на узбіччя перехрестя вул. Л. Борисової та дороги, яка іде в напрямку урочища “Тростянка”, де і було виявлено його труп [7]. Викликає неприємне здивування непослідовність і нелогічність прийнятих судами рішень. Мається на увазі те, що за вчинення злочину, як видається, менш жорстоким способом підсудна у першій із наведених кримінальних справ була засуджена до реального відбуття покарання, а підсудна у другій із наведених кримінальних справ заподіявши більш серйозні тілесні ушкодження, які стали причиною смерті була звільнена від призначеного судом покарання. На жаль, незрозуміло чим насправді керуються судді у таких випадках, оскільки в обох кримінальних справах підсудні були раніше не судимі, характеризувалися позитивно і до того ж підсудна у першій із наведених кримінальних справ мала на утриманні четверо неповнолітніх дітей.

При прийняті рішень у справах, про такі злочини як умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини і умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оброни або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, виходячи із категорії цих злочинів в якості обставини, яка пом’якшує покарання може бути визнана та, що передбачена у п. 5 ст. 66 КК України - ,,вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин’’. Натомість при прийняті рішень у справах про умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання суд не може враховувати, як обставину, яка пом’якшує покарання ту, що передбачена у п. 7 ст. 66 КК України - ,,вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого’’, оскільки це прямо заборонено в ч. 3 цієї ж статті, де передбачено, що якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує. У ч. 2 ст. 66 сказано, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Це означає те, що перелік обставин, які пом’якшують покарання є невичерпний. Користуючись таким правом суди інколи при призначенні покарання за вчинення розглядуваних злочинів як обставину, яка пом’якшує покарання враховують ,,вчинення злочину вперше’’. ,,Врахування такої обставини обгрунтовується тим, що, як правило, ці злочини вчиняють законослухняні громадяни, які раніше не притягувалися до кримінальної відповідальності і характеризуються стійкими позитивними рисами особи’’ [4, c.180].

Протиправність поведінки потерпілого дає можливість розглядати умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання і умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оброни або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця як своєрідний побічний результат акту протидії відповідному посяганню, який виправдується в певній мірі в правовому відношенні законодавцем.

Стан сильного душевного хвилювання, зумовлений пологами стан чи особлива психотравмуюча ситуація пов’язана із припиненням посягання в стані необхідної оборони обумовлюють можливість застосування судом положень    ст. 69 КК України, у якій передбачається можливість при наявності виключних обставин призначити особі, визнаній винуватій у вчинені злочину  більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. До числа виняткових обставин, зокрема, можуть бути віднесені ті, що характеризують роль винного, його поведінку під час і після вчинення злочинного діяння та інші обставини, які суттєво зменшують ступінь суспільної небезпеки злочину. Такі фактори, які в індивідуальному плані характеризують винуватого, як індивідуальні особливості його особистості, роль у вчиненні злочину і позитивна пост кримінальна поведінка також мають важливе значення при обранні судом виду і розміру покарання. Так, позитивна посткримінальна поведінка, направлена на допомогу правоохоронним органам і відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, заподіяної аналізованими злочинами, визнаються законодавцем і судовою практикою важливою обставиною, яка сприяє пом’якшенню покарання у відповідних кримінальних провадженнях. При призначенні покарання за вчинення розглядуваних видів умисних вбивств судом повинні враховуватися поряд з такими обставинами, які визначаються загальними засадами призначення покарання і така виняткова важлива обставина, як особливий характер відповідної екстремальної ситуації у якій перебувала особа, яка вчинила те чи інше привілейоване вбивство, яка тягне за собою дестабілізацію психологічного стану, що затрудняє адекватну оцінку того, що відбувається. Винятковими у відповідності до ст. 69 КК України можуть бути визнані як окремі пом’якшуючі обставини, так і їх сукупність. Критерії винятковості стосовно до пом’якшуючих обставин закон про кримінальну відповідальність не конкретизує, а тому вони знаходяться у сфері оцінних ознак, які підлягають застосуванню судом виходячи із конкретних обставин кримінального провадження. Ця кримінально-правова норма служить практично значимим засобом індивідуалізації кримінального покарання, що дозволяє з найбільшою повнотою реалізувати завдання кримінального судочинства у винесеному правовому судовому рішенні. Разом з тим, на практиці далеко не завжди реалізуються надані кримінальним законом можливості для пом’якшення покарання при його призначенні за привілейовані види умисного вбивства. Зокрема, О.В. Авраменко дослідив, що у справах про злочин відповідальність за який передбачена у ст. 116 КК, суди, як правило, призначають покарання у межах санкцій цих статей. Не зафіксовано жодного випадку застосування ст. 69 КК [8, c.10].

Висновки. За вчинення умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах, відповідальність за які передбачена у спеціальних кримінально-правових нормах, можливе застосування менш суворих санкцій у порівнянні із простим умисним вбивством. При призначенні покарання за аналізовані види злочинів є низка законних підстав для призначення засудженому більш м’якого виду покарання, ніж передбачено за такі злочини.

Список використаних джерел

1. Осадчий В. І. Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи у спеціальних нормах / В. І. Осадчий, О. В. Озеруга // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: Матер. наук.-практ. [Харків] 22-23 квітн. 2004 р. / В. І. Осадчий, О. В. Озеруга. – Київ-Харків: Юрінком Інтер, 2004. – С. 48–51.
2. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони. / Є.В. Фесенко. - К.: Атіка, 2004. – 280 с.
3. Осадчий В. І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. / В. І. Осадчий. – Київ: Атіка, 2004. – 336 с.
4. Вольдимарова Н. Г. Уголовная ответственность за убийство при превышении пределов необходимой обороны : дис. канд. юр. наук : 12.00.08 / Вольдимарова Н. Г. – Москва, 2003. – 220 с.
5. Карпенко М. І. Кримінальна відповідальність за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (кримінально-правове та кримінологічне дослідження) / За заг. ред.. Матвійчука В.К. – Київ: КНТ, 2006. – 232 с.
6. Справа № 1-15/2007 // www.reyestr.court.gov.ua.
7. Справа № 1-92/2007 // reyestr.court.gov.ua
8. Авраменко О. В. Стан сильного душевного хвилювання: кримінально-правові та психологічні аспекти : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.08 "кримінальне право, кримінологія; кримінально-виконавче право" / Авраменко О. В. – Львів, 2008. – 19 с.