Працюю на підприємстві, статус "Не з`явився"
Доброго вечора.Працював на підприємстві онлайн. З недавніх пір підприємство видало наказ особисто для мене відмінити віддалену роботу, тільки наочно, хоча у мене є можливість працювать онлайн. Зараз табелюють "Не з`явився", написали шо зі мною нема зв`язку, хоча це не так і мене особисто немає на робочому місці.
Хочу для себе вияснить чи можу я довести шо таке рішення було незаконним та хто з керівників видав та підписав цей наказ, якщо він незаконний, відповідали особисто.
Місто прифронтове.
Дякую.
Консультация исполнителя
Вітаю!
ВСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ЗМІСТУ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ, А САМЕ ПРО МОЖЛИВІСТЬ ДИСТАНЦІЙНОЇ ПРАЦІ.
ЯКЩО МОЖЛИВІСТЬ ДИСТАНЦІЙНОЇ ПРАЦІ НЕ ОБУМОВЛЕНА ДОГОВОРОМ, ТО ТІЛЬКИ РОБОТОДАВЕЦЬ ВИЗНАЧАЄ ФОРМУ ВАШОЇ ПРАЦІ.
Законодавство не визначає переліку робіт, що можуть виконуватися дистанційно, тож роботодавець самостійно вирішує, чи може робота бути виконана поза межами підприємства. Питання доцільності чи недоцільності дистанційної роботи належить до компетенції роботодавця.
БАГАТО ТАКОЖ ЗАЛЕЖИТЬ, ЧИ Є ВАШ НАСЕЛЕНИЙ ПУНКТ У ПЕРЕЛІКУ МІСТ ДЕ ВЕДУТЬСЯ БОЙОВІ ДІЇ.
Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який потім було продовжено. Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 – 34, 38, 39, 41 – 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який встановив відповідні обмеження і нові правила регулювання трудових відносин в цей особливий період.
19.07.2022 набули зміни до цього Закону на підставі Закону України № 2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Зміни покликані оптимізувати трудові відносини як в період воєнного стану, а окремі правові норми і в мирний час.
Згідно з пунктом 2 розділу “Прикінцеві положення” Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно з частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
З огляду на вищевикладене, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю – мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
У трудовому праві домінує диспозитивний метод правового регулювання, а імперативні норми виконують радше функцію гарантій соціально-трудових прав та компенсацій за їх порушення.
З цих підстав правовому регулюванню у сфері праці не притаманна надмірна врегульованість відносин, на відміну від публічно-правових відносин, де кожен крок їх суб`єктів визначається імперативними нормами.
Закон України №2136 не змінює змісту статті 60-2 КЗпП водночас регулювання трудових відносин під час дистанційної роботи у період дії воєнного стану здійснюється з урахуванням норм, передбачених цим Законом, що мають пріоритет перед іншими нормами законодавства.
Серед основних особливостей регулювання трудових відносин під час виконання роботи дистанційно, встановлених Законом № 2136 слід виділити наступні:
- Під час дії воєнного стану запровадження дистанційної роботи може здійснюватись з ініціативи роботодавця без попередження про це за два місяці, як це передбачено статтею 32 КЗпП, норми якої застосовувались у мирний час. Повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов (ч.2 ст. 3 Закону №2136).
- У період дії воєнного стану сторони за згодою визначають форму трудового договору. Тобто може не застосовуватись письмова форма трудового договору (ч. 1 ст.2 Закону №2136).
Водночас сторонам трудових відносин рекомендовано, за можливості, укладати письмовий трудовий договір про виконання дистанційної роботи, використовуючи для цього Типову форма трудового договору про дистанційну роботу, затверджену наказом Мінекономіки від 05.05.2021 № 913-21.
- Укладення з працівником трудового договору про дистанційну роботу само по собі не є підставою для будь-якого обмеження трудових прав чи зниження рівня соціальних гарантій у порівнянні з іншими працівниками, а також для встановлення обмежень, що впливають на приватне життя, зокрема що стосуються доступу до професії, формування та розвитку стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру, зокрема підвищення кваліфікації, захисту персональних даних та інших прав.
Працівник, що виконує роботу дистанційно, як і всі ніші працівники має право на оплату праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ст. 21 Закону України “Про оплату правці” від 24 березня 1995 року
№ 108/95-ВР ) .
Законодавство не містить заборони щодо виконання дистанційної роботи за кордоном. Якщо працівник у зв’язку з небезпекою для життя і здоров’я під час дії воєнного стану виїхав за межі країни і має технічну можливість виконання трудових функцій дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, йому здійснюється виплата зарплати відповідно до умов, встановлених у трудовому договорі, за фактично виконану роботу (відпрацьований час).
ОТЖЕ, РОБІТНИК НЕ МОЖЕ САМОСТІЙНО ВСТАНОВИТИ СОБІ Д
