Що краще: подарувати чи заповісти нерухомість?

У житті трапляються різні ситуації і бувають випадки, коли необхідно передати квартиру чи будинок третій особі. Договір дарування і заповіт залишаються найбільш часто використовуваними інструментами у взаєминах близьких родичів і не тільки по частині передачі нерухомості. Виникає логічне питання: подарувати чи заповісти? При цьому, достатньо часто люди плутають дарування із заповітом, не розуміючи суті цих угод. Тому для ясності питання, спробуємо розібратися, яка між ними різниця.

Договір дарування – це правочин, за яким дарувальник дарує або зобов’язується в майбутньому подарувати іншій особі — обдаровуваному — об’єкт нерухомості безоплатно, і обдаровуваний має право власності на неї – право володіти, користуватися та розпоряджатися — безпосередньо після вчинення угоди та її державної реєстрації.

Заповіт — це правочин, за яким заповідач особисто розпоряджається своїм майном, яке йому належить, у випадку його смерті. Спадкоємець отримає у власність успадковане майно через 6 місяців після смерті заповідача. Тобто, головна і сама суттєва різниця між цими двома угодами – це момент переходу права власності на нерухоме майно.

Момент переходу права власності на житло за договором дарування та заповітом

Право власності за договором дарування виникає після нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації. Що ж до заповіту, то спадкоємець може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, яке видається після закінчення 6 місяців з часу відкриття спадщини.

Таким чином, у випадку з договором дарування є один невеликий, але досить істотний нюанс, що припускає ризик для самого дарувальника.

Річ у тім, що після того, як документ підписується та реєструється, майно вмить переходить в розпорядження обдаровуваного, який відразу ж може розпоряджатися їм на власний розсуд. Він може навіть одразу виселити дарувальника з квартири, тому кожен з тих, хто вирішує передати нерухомість за таким договором, втрачає усі права на об’єкт дарування.

На подароване майно більше ніхто не має права претендувати. Людина, яка подарувала, відразу залишається з порожніми руками. На практиці існують непоодинокі випадки, коли після підписання дарчої відносини між родичами псувалися, старих людей виганяли на вулицю. Юридично людина, яка подарувала нерухомість, є незахищеною, якщо, звичайно, у неї немає іншої квартири чи будинку.

Фінансові витрати для того аби подарувати або заповісти нерухоме майно

При нотаріальному оформленні як договору дарування, так і заповіту необхідно сплатити державне мито та послуги нотаріуса.

За нотаріальне посвідчення договору дарування доведеться сплатити державне мито в розмірі 1% суми договору (тобто вартості квартири), але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 гривень).

При складанні заповіту необхідно сплатити державне мито за нотаріальне посвідчення заповіту у розмірі 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян – 0,85 коп., а за видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцеві доведеться заплатити 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Крім того, як при посвідченні договору дарування, так і при посвідченні заповіту необхідно сплатити послуги нотаріуса. Ціна на такі послуги у кожного нотаріуса різна.

Крім того, дарувальнику необхідно проводити оцінку об’єкта нерухомості, що передається в якості подарунка одаровуваному.

Згідно з нормами Податкового кодексу України оподаткування доходу, зокрема майна, отриманого платником податку як подарунок, відбувається в тому ж порядку, що і майна, отриманого в якості спадщини. Таким чином, за отримане майно у спадок чи в подарунок необхідно заплатити податок, при чому за різними ставками.

Прийняття в дар нерухомого майна від членів сім’ї першого ступеня споріднення (батьків, подружжя і дітей), обкладається податком за нульовою ставкою. Таким же чином оподатковується вартість подарунка і для інвалідів I групи, осіб які мають статус дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, а також дітей-інвалідів.

Подарунки від всіх інших родичів, у тому числі, від бабусь і дідусів, дядьком і тіткою, оподатковуються за ставкою 5% від вартості такого подарунка.

Можливість зміни чи скасування договору дарування або заповіту

Цивільний кодекс передбачає наступні підстави припинення договору дарування: відмова однієї зі сторін від договору; розірвання договору дарування; визнання договору недійсним. Таким чином, можна розірвати чи визнати недійсним договір дарування в судовому порядку. Проте, довести те, що дарувальник погано розбирається в тонкощах документів і не хотів відразу ж втратити усі права на житло — дуже складно, а іноді – неможливо.

У цій ситуації можна сподіватися тільки на суддю, який вникне в усі нюанси питання і буде на стороні дарувальника, який заявить, що на момент підписання договору дарування він не усвідомлював власних дій або не міг керувати ними, тому передав нерухомість у дар іншій особі. В доказ своїм словам можна надати документи з медичних установ, свідчення свідків, фото і відеодокументи.

Ще одна важлива особливість договору дарування – це строк позовної давності. За договором дарування цей термін встановлюється тривалістю в 1 рік на відміну від загальної трирічної позовної давності. Протягом цього року будь-яка особа, не тільки дарувальник і обдаровуваний, може звернутися до суду у разі, якщо його інтереси порушені укладенням договору дарування.

По-іншому йдуть справи із заповітом, оскільки його можна переписувати хоч щодня, відвідуючи нотаріуса і замінюючи одного спадкоємця іншим.

Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.

Крім того, він може у будь-який час скасувати заповіт або скласти новий. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.

Важливо, що кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Таким чином, чи укладати договір дарування чи заповідати нерухомість – вирішує кожен сам, зваживши всі ризики і нюанси викладених вище правочинів.

                                                                                                                                                                                                       М. Чумаченко