В даній статті буде розглянуто питання про законність запровадження примусової вакцинації проти COVID-19 в Україні, юридичні механізми захисту від примушування до щеплення з боку фізичних, юридичних осіб та держави.
Враховуючи критичну ситуацію, що склалася на території України із запровадженням "протиепідемічних заходів", зокрема, "специфічної профілактики захворювання "COVID-19" у формі вакцинації", з метою інформування громадян та недопущення порушення їхніх прав і свобод, Товариство з обмеженою відповідальністю "Екстрена юридична допомога", в особі директора Груздова Миколи Ігоровича, повідомляє про таке.
Відповідно до статті 5 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніщо в цьому Пакті не може тлумачитись як таке, що означає, що якась держава, якась група чи якась особа має право займатися будь-якою діяльністю або чинити будь-які дії, спрямовані на знищення яких-небудь прав чи свобод, визнаних у цьому Пакті, або на обмеження їх у більшій мірі, ніж передбачається в цьому Пакті. Ніяке обмеження чи приниження будь-яких основних прав людини, визнаних або існуючих в якій-небудь державі-учасниці цього Пакту на підставі закону, конвенцій, правил чи звичаїв, не допускається під тим приводом, що в цьому Пакті не визнаються такі права або що в ньому вони визнаються в меншому обсязі.
Відповідно до статті 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню. Зокрема, жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам.
Згідно з ч.1 ст. 10 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі.
За 26-ю статтею Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, всі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону. В цьому відношенні всякого роду дискримінація повинна бути заборонена законом, і закон повинен гарантувати всім особам рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інші обставини.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частиною першою статті 9 Конституції України закріплено імперативну норму права, згідно якої чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 24 Основного Закону України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За статтею 28 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності.Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Відповідно до статті 60 Конституції України, ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов’язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", головний державний санітарний лікар України, виключно, у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. У поданні зазначаються: період і межі території встановлення карантину; перелік проведення необхідних профілактичних, протиепідемічних та інших заходів, які можуть бути проведені у зв’язку з введенням режиму надзвичайного стану і встановленням карантину, виконавці цих заходів; вичерпні тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, додаткові обов’язки, що покладаються на них.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану" надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 3 вищезазначеного Закону, правовою основою введення надзвичайного стану є Конституція України, цей Закон, інші закони України та Указ Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 17 Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану", у разі введення надзвичайного стану з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 4 цього Закону, крім заходів, передбачених статтею 16 цього Закону, можуть також здійснюватися такі заходи, як встановлення карантину та проведення інших обов’язкових санітарних та протиепідемічних заходів.
Станом на момент написання цього допису, а також запровадження карантину постановою № 211 від 11 березня 2021 року Кабміном, в Україні, воєнного чи надзвичайного стану не запроваджено, тому обмеження прав і свобод людини та громадянина України, Урядом України, не допускається, а встановлені поточні обмежувальні протиепідемічні заходи - протиправні та неконституційні.
Згідно статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Відповідно до 14 статті Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до статті 17 закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ( 995_004 ) та практику Суду як джерело права.
На думку ЄСПЛ, як необхідну в демократичному суспільстві можна вважати вакцинацію від хвороб, які добре відомі медичній науці. У рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13 і 5 інших) йшлося про вакцинацію дітей від дев’яти хвороб, включаючи дифтерію, коклюш, правець, поліомієліт, гепатит В, кір і краснуху. ЄСПЛ підкреслив, що обов’язок вакцинації стосується тих хвороб, проти яких вакцинація вважається науковою спільнотою ефективною та безпечною. І безпека використовуваних вакцин залишається під постійним контролем компетентних органів. При цьому обов’язкова вакцинація не є абсолютною! Отже, застосування цього рішення ЄСПЛ у ситуації із запровадження обов’язкового щепленням проти COVID-19 є безпідставним.
При цьому, слід звернути увагу на наступне.
Відповідно до статті 284 Цивільного кодексу України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
Статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров’я України визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.
Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об’єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.
Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.
Крім того, у пункті 3 своєї Резолюції 2361 (2021) Парламентська асамблея Ради Європи закликає та рекомендує інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов’язковою і що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.
Враховуючи вищевикладене, запровадження карантинних обмежувальних заходів і примусової вакцинації в Україні суперечить її чинному законодавству та міжнародним договорам України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Ніхто НЕ може бути підданий дискрімінації чи обмеженню в конституційних та законних правах через відсутність, або відмову від отримання щеплення від COVID-19, тим більше, зокрема, при відсутності запровадженого режиму воєнного або надзвичайного стану в Україні або на окремих її територіях.
Про це також свідчить відповідь Міністерства охорони здоров`я України від 12 вересня 2021 року (нижче фото).
Отже, для захисту конституційних прав та законних інтересів під час карантину, можна скористатися такими засобами юридичного захисту:
- не виконувати злочинні накази і розпорядження Уряду, органів державної влади, юридичних і фізичних осіб;
- звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
- звернутися із заявою про вчинення злочину, в порядку, передбаченому КПК України, до правоохоронних органів;
- звернутися до суду із позовом про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії тощо;
- у разі використання усіх засобів юридичного захисту в Україні - звернутися до Конституційного Суду України із конституційного скаргою, в порядку, передбаченому ст. 55 Конституції України, Законом України "Про Конституційний Суд України", та - Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), в порядку, передбаченому Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, Регламентом Суду тощо.
З повагою -
Керівник ТОВ "ЕЮД" Микола ГРУЗДОВ