Отримання інвалідності

Закон України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" визначає інвалідність як міру втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем можуть призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

В Україні існують 3 групи інвалідності, які визначають ступінь стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я.

До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Першу групу поділяють на підгрупи А та Б.

До підгрупи А належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.

До підгрупи Б належать особи з високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Люди з II групою інвалідності мають стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи. При цьому людина може бути здатна  до самостійного перебування та не мати потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

 Критеріями встановлення ІІ групи  інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи:

• обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
• обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
• обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома;
• обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;
• обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб;
• обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
• обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

До ІІ групи інвалідності   можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

Люди з III групи інвалідності мають стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Підставою для встановлення ІІІ групи  інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями для встановлення ІІІ групи інвалідності  є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені:

• обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;
• обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;
• обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає);
• обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії);
• обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів;
• обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації;
• обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.

Особи з інвалідністю  з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

Порядок встановлення інвалідності

Особи, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я, після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності, з метою встановлення інвалідності, мають право звернутися до МСЕК  за місцем їх проживання або лікування.

 МСЕК - спеціальний заклад в системі охорони здоров'я, що проводить медико-соціальну експертизу особам, які звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, проводиться згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317.

МСЕК ВИЗНАЧАЮТЬ:

1. Групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності.
2. Види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров’я.
3. Причинний зв’язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою.
4. Ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.
5. Ступінь втрати здоров’я, групу інвалідності, причину, зв’язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи.
6. Медичні показання на право одержання особою з інвалідністю спеціального автомобільного транспорту і протипоказання до керування ним.

Перелік необхідних документів

• заповнена форма направлення, підписана Головою ЛКК, членами комісії та печаткою лікувального закладу (форма 088/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110);
• паспорт та копія паспорта;
• медична карта амбулаторного хворого (амбулаторна книжка - форма 025/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110);
• трудова книжка або її копія, засвідчена у визначеному порядку спеціалістами відділу кадрів з останнього місця роботи або нотаріусом;
• оригінали всіх документів, які вписані в форму 088/с, а саме: довідка про стан здоров’я від хірурга, невропатолога, терапевта та інших спеціалістів, зокрема фахівців з хвороби за якою хворий очікує отримати стан інвалідності, оригінали рентгенологічного обстеження, та лабораторні аналізи. Діагноз хворого за основним захворюванням має бути описаний у виписці з історії хвороби (епікриз).

Дати аналізів та виписок мають відповідати терміну проведеного лікування та обстежень і, відповідно, датам лікарняних листів. Документи, що використовуються для визначення причинного зв'язку інвалідності, подаються в оригіналі або копії, засвідчені в установленому законодавством порядку.