Реєстрація автомобіля

ВИ НЕ ЗМОЖЕТЕ ЗАРЕЄСТРУВАТИ НА СЕБЕ АВТО, ЯКЩО НЕ МАЄТЕ МІСЦЯ РЕЄСТРАЦІЇ.

СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР ПЕРЕВІРИТЬ ВАС ЗА ДЕМОГРАФІЧНИМ РЕЄСТРОМ - ПАПЕРОВА ДОВІДКА НЕ СПРАЦЮЄ. 

В УКРАЇНІ ІНСТИТУТ ПРОПИСКИ СКАСОВАНО.

ЗАРАЗ ДІЄ ПРИНЦИП РЕЄСТРАЦІЇ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ.

Відповідно до положень Закону № 1871-IX, а також Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265, здійснення реєстрації місця проживання особи можливо лише за адресою житлового будинку, квартири, іншого жилого приміщення, в якому особа постійно або тимчасово проживає, а також закладу для бездомних осіб, інших надавачів соціальних послуг з проживанням, стаціонарних соціально-медичних установ та інших закладів соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.

Декларування / реєстрація місця проживання (перебування)  здійснюється відповідно до Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1020-18#Text

42. Подання заяви про реєстрацію місця проживання бездомних та інших осіб, які не мають постійного місця проживання, покладається на відповідну спеціалізовану соціальну установу, іншого надавача соціальних послуг з проживанням, в яких зазначеним особам надаються соціальні послуги відповідно до Закону України “Про соціальні послуги”.

43. У разі подання заяви про реєстрацію місця проживання бездомної особи відповідною уповноваженою особою спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням або уповноваженою особою житла документи, визначені пунктом 35 цього Порядку, не рідше одного разу на тиждень подаються ними до органу реєстрації для здійснення реєстрації місця проживання такої особи.

• Закон України "Про дорожній рух"
• Закон України "Про автомобільний транспорт"
• Постанова Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів"
• Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 889 "Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ"
• Постанова Кабінету Міністрів України від 09 червня 2011 року № 738 "Деякі питання сертифікації транспортних засобів, їх частин та обладнання";
• Постанова Кабінету Міністрів України від 04 червня 2007 року № 795 "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання"
• Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 05 грудня 2021 року № 913 "Про затвердження типових інформаційних карток адміністративних послуг, які надаються територіальними органами з надання сервісних послуг МВС"
• Наказ Міністерства внутрішніх справ від 11 серпня 2010 року № 379 "Про затвердження Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них"

Без зареєстрованого місця проживання Ви не зможете переоформити авто на себе, адже згідно пункту 24 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів.

Організація роботи, пов’язаної з реєстрацією (перереєстрацією), зняттям з обліку транспортних засобів, оформленням та видачею реєстраційних документів та/або їх формуванням в електронній формі, а також видачею (присвоєнням) номерних знаків (їх буквено-цифрової комбінації), здійснюється за місцем звернення власника або його уповноваженої особи незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) на території України фізичної особи чи місцезнаходження юридичної особи в порядку, визначеному МВС. При цьому в реєстраційних документах зазначається задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) на території України фізичної особи (для внутрішньо переміщених осіб - місце проживання на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у якій зазначено фактичне місце проживання, або її відображення в електронній формі засобами Порталу Дія чи витягу з реєстру територіальної громади про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) або його відображення в електронній формі засобами Порталу Дія) або місце реєстрації юридичної особи, за якою реєструється транспортний засіб.

• заява - подана особисто або уповноваженим представником;
• реєстраційний номер облікової картки платника податків;
• документ, що посвідчує особу та/або підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність; для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність);
• документ, що підтверджує правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортного засобу;
• документ щодо відповідності конструкції транспортного засобу установленим вимогам безпеки дорожнього руху;
• свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт);
• документ, де зазначена вартість транспортного засобу (для первинної реєстрації транспортного засобу);
• реєстраційний або прирівняний до нього документ, що підтверджує реєстрацію транспортного засобу у відповідних органах іншої держави (для реєстрації транспортного засобу, який перебував в експлуатації за межами України і був зареєстрований у відповідних органах іншої держави);
• документ, що підтверджує реєстрацію транспортного засобу за межами України (крім транспортних засобів, що належать дипломатичним представництвам та консульським установам, представництвам міжнародних організацій в Україні, їх персоналу та членам сімей персоналу, акредитованих в установленому порядку в МЗС, а також міжурядовим організаціям та їх співробітникам, які не є резидентами України), (для реєстрація тимчасово ввезеного на митну територію України транспортного засобу);
• платіжні документи (квитанції), які засвідчують оплату адміністративної послуги

Покупка и последующая регистрация автомобиля, ввезённого из США, связана с прохождением ряда обязательных процедур. Если для легализации машины, купленной в Европе, её достаточно растаможить, то для пригнанных из-за океана американских авто этого не достаточно. Кроме оформления таможенных документов они должны пройти сертификацию на соответствие европейским стандартам. Связано это с тем, что в США к автотранспорту предъявляются несколько иные требования, чем в странах ЕЭС. Отличия касаются, главным образом, критериев безопасности и особенностей эксплуатации.

ДОКУМЕНТЫ, НЕОБХОДИМЫЕ ДЛЯ «РАСТАМОЖКИ» АВТОМОБИЛЯ ИЗ США:

• тайтл (возможные названия на английском - Title, Salvage Title, Certificate of Salvage) – аналог нашего тех.паспорта на автомобиль, свидетельство о праве собственности;
• счет с аукциона (возможные названия на английском - Bill of Sale/Sales Receipt/Invoice) c обязательным указанием стоимости автомобиля и реквизитов покупателя (ФИО, адрес);
• морская накладная на перевозку контейнера с автомобилем из США в Украину (возможные названия на английском - Bill of lading);
• справка о транспортных затратах на доставку автомобиля морем из США в Украину;
• копии паспорта и идентификационного кода владельца;

После прибытия контейнера с Вашим автомобилем в порт, на основании вышеуказанных документов таможенный брокер оформляет предварительную декларацию для пропуска Вашего авто на территорию Украины и доставки его во внутреннюю таможню, где будет проводиться окончательное таможенное оформление.

По завершении «растаможки» авто вы получаете на руки таможенную декларацию, свидетельство для регистрации автомобиля в сервисном центре МВД, а также документы с отметками таможни. Далее необходимо получить сертификат соответствия в органах сертификации и поставить автомобиль на учет. Орган сертификации может потребовать отремонтировать авто и заменить световые приборы на соответствующие европейскому образцу.

Для того, чтобы автомобиль получил сертификат «Евро-5» и был зарегистрирован, он должен соответствовать принятым в Украине законодательным актам и техническим регламентам.

1. Оптика. Передние габариты должны быть белого цвета, а указатели поворотов (передние и задние) – жёлтого. При этом передние поворотники дублируются либо на передних крыльях, либо на боковых зеркалах заднего вида. Тонировка световой оптики не разрешается. Противотуманный фонарь (ПТФ) красного цвета устанавливается по центру или на левой стороне задней части машины с таким расчётом, чтобы расстояние до него от дорожного полотна находилось в пределах 250-1000 мм. Тумблер (кнопка) включения / выключения выводится отдельно и оборудуется световым индикатором.
2. Приборная панель. На стрелочном спидометре скорость отображается в км/час. При отображении скорости в милях устанавливается аналоговая шкала. На цифровом табло обязательно наличие функции переключения с миль на километры. При её отсутствии потребуется перепрошивка.
3. Стёкла. Запрещается присутствие тонировки как на лобовом, так и на передних боковых стёклах.

В комплект документов, которые потребуются для прохождения сертификации ввезённого из США автотранспорта, входят:

• договор купли-продажи;
• счёт-фактура;
• технический паспорт;
• таможенные декларации по форме МД-2 и МД-6;
• таможенное удостоверение;
• паспорт или заменяющий его документ, подтверждающий гражданство Украины.

Касаемо владельца-физического лица транспортного средства:

➊ паспорт или вид на жительство в Украине, идентификационный код (карточка плательщика налогов) владельца и его личное присутствие;

➋ в случае оформления первой регистрации легкового или грузового автомобиля, мотоцикла, прицепа доверенным лицом владельца - паспорт, код и оригинал нотариальной доверенности с указанием права доверенного лица представлять интересы владельца в органах ГАИ.

Касаемо нового автомобиля, мотоцикла, прицепа, купленного в автосалоне:

➊ справка-счет из автосалона, в которой указан владелец транспортного средства, и транзитные номера, указанные в справке-счет;

➋ для транспортных средств иностранного производства - копия ГТД (грузовая таможенная декларация), заверенная печатью на таможне. В случае, когда автосалон не является получателем транспортного средства, указанным в ГТД, необходима копия дилерского договора и оригинал акта приема-передачи между автосалоном и компанией-импортером, указанной в копии ГТД;

➌ для транспортных средств отечественного производства - оригинал акта приема-передачи транспортного средства от завода-изготовителя на бланке строгой отчетности (акт приема-передачи производителя). В случае, когда автосалон не указан в акте приема-передачи производителя, необходима копия дилерского договора и оригинал акта приема-передачи между автосалоном и компанией-дистрибьютором, указанной в оригинале акта приема-передачи производителя;

➍ оригинал сертификата соответствия УКРСЕПРО на ТС или копия сертификата соответствия, заверенная печатью автосалона;

➎ справка об уплате утилизационного сбора, если автомобиль растаможен в период с 01.09.2013 по 19.04.2014 (только для легковых автомобилей - код 8703 согласно УКТ ВЭД).

Касаемо б/у автомобиля, мотоцикла, прицепа, ввезенного из-за границы:

➊ транспортное средство для осмотра и проверки на подлинность номерных агрегатов экспертом-криминалистом;

➋ копия ГТД (грузовая таможенная декларация), заверенная печатью на таможне;

➌ в случае, когда получателем в ГТД является юридическое лицо - справка-счет, в которой указан владелец транспортного средства, и транзитные номера, указанные в справке-счет;

➍ в случае, когда получателем в ГТД является физическое лицо, на которое регистрируется транспортное средство (самостоятельный ввоз ТС) - иностранные регистрационные документы, в которых указаны идентификационные номера (VIN, номер кузова, двигателя, шасси), и транзитные номера;

➎ сертификат соответствия УКРСЕПРО на ваше транспортное средство;

Все вышеперечисленные действия (включая и первичную регистрацию в сервисном центре МВД) должно делать лицо, пригнавшее автомобиль.

И только затем автомобиль может быть законно продан другому владельцу.

3. Що порадите робити в такому випадку? Який в даній ситуації найшвидший спосіб зрештою зареєструвати авто?

Два шляхи:

1. Реєстрація в спеціалізованій соціальній установі.

2. За можливості, реєстрація, як ВПО. 

Ще варіант, це зробіть довідку ВПО. З неї ви все зможете зробити. Вона має такуж юридичну силу що і прописка (реєстрація місця проживання).

Довідку можна отримати самостійно через додаток Дія, або звернувшись до найближчого ЦНАП.

Як підтвердити своє місце проживання для статусу ВПО:

Якщо у паспорті немає інформації про прописку на території, де тривають активні бойові дії або яка перебуває в окупації чи блокуванні, українці можуть надати й інший документ.

Головне, аби документ підтвердив їх проживання або перебування на таких територіях:

Це можуть бути:

• військовий квиток;
• трудова книжка;
• документ, який підтверджує право власності на майно;
• документи про освіту;
• довідка з місця навчання;
• рішення органів влади про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну родину, будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування;
• медичні документи;
• фотографії, відеозаписи тощо.

---------

ЩЕ Є ВАРІАНТ - ПОДІЛ МАЙНА ПОДРУЖЖЯ. 

Сімейним кодексом України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Навіть якщо один з подружжя з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) не мав самостійного заробітку (доходу). Кожна річ, набута за час шлюбу, вважається об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, крім речей індивідуального користування. До спільного майна подружжя входять і їх заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи. Якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, гроші або інше майно, які були одержані за цим договором, також є спільною сумісною власністю. До спільного майна належать також речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя.

Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Набуваючи у власність майно, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання цим майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 Сімейного кодексу України).

До майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності відноситься:

• майно, придбане за час шлюбу (за винятком речей індивідуального користування);
• прибутки отримані кожним із подружжя (заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи);
• речі придбані одним із подружжя для професійних занять (музичні інструменти, лікарське устаткування, оргтехніка тощо).

Зазначений перелік не є вичерпним. Так, якщо майно дружини/чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості в наслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ххх

Поряд з загальними положеннями, Сімейний кодекс України містить перелік майна і обставин, що визначають певне майно особистою приватною власністю одного з подружжя, навіть якщо воно придбане в період шлюбу. Так, особистою приватною власністю одного з подружжя є: майно, набуте до шлюбу; майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; житло, набуте одним з подружжя за час шлюбу внаслідок приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута внаслідок приватизації, що перебувала у її/його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана з земель державної і комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є також речі індивідуального користування, в т.ч. коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів. При цьому слід зауважити, що чинне законодавство не містить чіткого переліку або визначення таких речей. Зазвичай до них відносять одяг, парфуми, косметичні засоби, аксесуари, прикраси, засоби особистої гігієни тощо, тобто речі, які кожен з подружжя особисто використовує повсякденно або регулярно. Поняття «коштовності» є оціночним, і коли поділ майна подружжя відбувається в судовому порядку, суд має вирішувати у кожному конкретному випадку, чи є річ коштовною.

Верховний Суд у постанові по справі № 546/912/16-ц від 24 січня 2020 р. зазначив, що статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна в період шлюбу, але за особисті кошти таке майно не може вважатись спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї кошти воно придбане. Та якщо заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Як не існує однакових відбитків пальців, так немає й однакових справ про поділ майна подружжя. Кожна справа є унікальною, тому й підхід до її вирішення, доведення обставин, які дають підстави вважати майно, придбане в період шлюбу, особистою приватною власністю одного з подружжя, потребує ретельного вивчення і розробки певної стратегії.

У справі № 711/2302/18 особі, наприклад, вдалось довести факт придбання спірного майна за особисті кошти, хоча воно й було придбане за час шлюбу. Під час судового розгляду справи було встановлено, що спірна нерухомість була придбана шляхом здійснення різних правочинів з майном, що належало особисто одному з подружжя. За кошти, виручені від реалізації цього майна, було придбане спірне, яке визнане особистою приватною власністю.

Що стосується майна, придбаного за кошти, розміщені на депозиті одного з подружжя, то слід звернути увагу на час розміщення вкладу і яким чином підтверджується походження грошей — чи є ці кошти приватною власністю одного з подружжя, чи набуті під час шлюбу завдяки спільним зусиллям. Так, у справі № 264/2232/19 чоловік звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на нежитлове приміщення та двокімнатну квартиру. Позивач посилався на те, що у період перебування у зареєстрованому шлюбі за його особисті кошти, які були розміщені як депозитний вклад у банку, та особисті кошти, ввезені ним в Україну до реєстрації шлюбу, було придбане спірне майно.

Однак чоловік не довів, що спірна нерухомість придбана у 2012 та 2014 рр. за особисті кошти, які він у 2003 р. ввіз на територію України через митницю, і які до 14 березня 2008 р. перебували на депозитному рахунку в банку. Суди відхилили доводи позивача щодо придбання ним нерухомості за особисті кошти, зняті 4 серпня 2014 р. з депозитного вкладу за договором, укладеним 2 липня 2014 р., оскільки ці кошти були розміщені на депозитному рахунку в період зареєстрованого шлюбу з відповідачем у справі. Таким чином, під час підготовки до справи і розробки стратегії слід звертати увагу, чи є документальні підтвердження, завдяки яким можна прослідкувати низку подій, що призвели до купівлі спірного майна подружжя.

Способом убезпечити подружжя від майбутніх непорозумінь і суперечок з приводу того, яке майно є спільним, а яке — особистою власністю одного з подружжя, може бути укладення шлюбного договору. За своєю природою цей інструмент покликаний не тільки вирішити майнові відносини подружжя під час шлюбу, але й попередити можливі судові тяганини щодо поділу майна у разі розлучення.

ххх

Статею 69 СК України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Так, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою зокрема уклавши договір про поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Якщо об’єктом поділу є нерухоме майно, тоді такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України).

Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. Поділ спільного майна може здійснюватися в добровільному порядку за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності між ними спору.

Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна. Поділ здійснюється тільки щодо наявного майна, а не майна, яке буде набуте подружжям у майбутньому.

Стаття 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України) зазначає, що сімейні відносини можуть бути врегульовані крім Сімейного кодексу іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки Сімейним кодексом розширена сфера регулювання сімейних відносин за допомогою договору, то при його укладенні можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Ст. 355 ЦК України визначає два види спільної сумісної власності осіб:спільна сумісна або спільна часткова. Однак, при поділі або виділі в натурі частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що частки у співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не передбачено договором або законом.

Ч.. 3 ст. 368 ЦК України встановлює, що майно, набуте подружжям у шлюбі є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом. Спільна сумісна власність, як різновид права спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Однак, порядок і умови виникнення спільної сумісної власності подружжя дещо інші, ніж у учасників спільної часткової власності, передбачених ст. 355 Цивільного кодексу України.

У ст. 9 СК України законодавець закріпив право подружжя на укладення між собою сімейних договорів. При цьому, подружжя може врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства. Особи, які проживають однією сім'єю, також можуть врегулювати свої сімейні відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним (ст. 63 СК України).

У ч. 1 ст. 65 СК України закріплено принцип розпорядження спільним майном подружжя за взаємною згодою. Також ч. 2 ст. 69 СК України передбачено принцип розподілу майна подружжя за взаємною згодою. Слід зазначити, що ст. 60 СК України встановлено, що право на майно виникає у обох із подружжя одночасно, у момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім’я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток. Згідно ст. 70 СК такі частки визначаються подружжям при поділі майна і є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В контексті ст. 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Такий порядок поділу між подружжям (без виділу частки) відрізняє спільну сумісну власність подружжя від випадків спільної сумісної та спільної часткової власності, які передбачені ЦК України. За взаємною згодою, у разі необхідності, дружина та чоловік мають право укласти договір поділу нерухомого майна, а також виділити нерухоме майно зі складу всього майна подружжя. Це положення закріплено в п. 4 глави 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Добровільно, за взаємною згодою, в силу ст. 68 СК України подружжя має право здійснити поділ та виділ майна і після розірвання шлюбу; при взаємній згоді колишнє подружжя в будь-який час може звернутися до нотаріуса щодо укладення договору про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності.

Отже, поділу підлягає лише майно, яке належить подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності виходячи з принципу рівності часток за умови відсутності іншої домовленості між ними або шлюбного договору.