Відстрочка від мобілізації пункт 13

Доброго дня!

Наявна законодавча колізія, яка полягає у наступному. 

За нормою Закону , військовозобов’язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати (крім певних випадків, визначених нормою закону).

Тобто, за нормою Закону імперативно встановлено, що для отримання відстрочки у звязку з інвалідністю батьків, військовозобов’язаний повинен довести тільки обставини про те, що відсутні інші особи ( за змістом Закону – члени сім’ї), які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані  утримувати осіб із інвалідністю – батьків  своїх, чи батьків дружини.

Чіткого визначення за законом поняття «утримання» не має. Але є деяка судова практика. Так Закарпатський окружний адміністративний суд, у рішенні по справі  №260/1914/22 зазначив, що «Доказом того, що на утриманні позивача дійсно перебуває троє його дітей віком до 18 років, слугує наявна в матеріалах справи Довідка Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»  https://reyestr.court.gov.ua/Review/105550389.

Утримання і здійснення постійного стороннього догляду є різні поняття.

Крім того, на користь такого висновку виступає  і те, що право відстрочки , у звязку і постійним доглядом ( у т.ч. – за батьками) – передбачається іншою нормою Закону (п.9 ч.1 ст.23), де визначається, що право на відстрочку мають військовозобов’язані зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір’ю (батьком чи матір’ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім’ї, які зобов’язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я потребують постійного догляду.

Тобто, у разі трактування п.13. ч.1 ст. 23 Закону так, як це зробив Кабмін у Порядку №560, то, де- факто, тезу про «постійний сторонній догляд» розглянуто у двох різних частинах закону, що як і абсурдно, так і нівелює як якість так і легітимність нормативно – правового акту в цій частині.

Отже, наявні ознаки колізії щодо підстав надання відстрочки від мобілізації для військовозобов’язаних, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними.

Норми нормативних актів (у нашому випадку – Закону та підзаконного акту) регулюють одне і те ж коло відносин,  Велика Палата Верховного Суду під час розгляду як зразкової справи №360/3611/20 в рішенні від 03.11.2021 дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Отже, застосуванню підлягають саме норми ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а не Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Крім того, слід врахувати пріоритетність застосування норм Закону над нормами підзаконного акту.

Так у Листі Міністерства Юстиції України від 30.01.2009  N Н-35267-18 зазначено наступне:

 Щодо того,  яким актом слід керуватись у разі суперечності норм підзаконного нормативно-правового акта нормам Закону України.

 Юридична **** закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Однією з    ознак,    яка    відрізняє    закон   від   інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим  представницьким органом  державної  влади.  Пунктом  3  частини  першої  статті 85 Конституції  України  (  254к/96-ВР  )  закріплено,  що  прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного  Суду  України  від  17 жовтня  2002  року  N  17-рп  (  v017p710-02 ) (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради  України  єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою,   яка   відрізняє   закон   від   інших нормативно-правових актів,   є   критерій   регулювання   найбільш важливих   суспільних   відносин.  Статтею  92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначено коло питань  (суспільних  відносин),  які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична ****  закону  полягає  також  у  тому,  що  всі підзаконні  нормативно-правові  акти не повинні  суперечити  їм приймаються на основі законів та за своїм змістом.  Підпорядкованість таких   актів  законам закріплена у положеннях Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Так, відповідно  до  частини  третьої  статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР )  Президент  на  основі  та  на  виконання Конституції  і законів України видає укази і розпорядження,  які є обов'язковими до виконання на території України.

Згідно  з   частиною  третьою  статті 113 Конституції України ( 254к/96-ВР  )  Кабінет  Міністрів  України  у  своїй  діяльності керується  Конституцією  та  законами  України,  а  також  указами Президента  України  та  постановами   Верховної   Ради   України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм  підзаконного  акта  нормам закону  слід  застосовувати  норми  закону,  оскільки він має вищу юридичну силу.

Щодо беззастережного застосування до спірних правовідносин принципів «правової визначеності» та «належного урядування», встановлених практикою ЄСПЛ.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

Станом на даний час можна сказати, що механізм щодо надання відстрочки від призову за Вашою підставою не є належним чином врегульованим (врегульований з помилками), а отже, ймовірно, будуть внесені зміни у Порядок №560. 

Звертаю увагу, що станом на даний час деякі ТЦК навіть не приймають документів для оформлення відстрочки, оскільки ще знаходяться на стадії вивчення Порядку №560 та підготовки до реалізації його положень в дію (створення комісій, які будуть приймати рішення щодо відстрочок та ін.).

У арзі виникнення додаткових запитань - напишіть мені у телеграм @romparts

Буду вдячна за відгук на даному сайті! Успіхів!