Купив товар в інтернеті - товар дефектний, та ймовірно підробка. Ігнорування в запитах на повернення коштів.

Вітаю!

Нормативна база

• Цивільний кодекс України
• Закон України "Про електронну комерцію" (Закон 675)
• Порядок провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 року № 833
• Правила продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями, затверджені Наказом Міністерства економіки України # 103 від 19.04.2007 року
• Закон України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах"
• Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"
• Закон України "Про захист прав споживачів"

Договір купівлі-продажу - це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів регламентує Закон № 675.

За нормами ч. 1 ст. 10 Закону № 675 електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферти).

При цьому комерційні електронні повідомлення поширюються лише на підставі  на отримання таких повідомлень, наданої особою, якій такі повідомлення адресовано (ч. 2 ст. 10 Закону № 675). Таке повідомлення може надсилатися особі  лише за умови, що вона може відмовитися від подальшого отримання таких повідомлень (ч. 2 ст. 10 Закону № 675). Вимоги до змісту комерційного електронного повідомлення наведено в ч. 4 ст. 10 Закону № 675.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною в разі її прийняття (ч. 1 ст. 11 Закону № 675). Таку пропозицію може бути зроблено шляхом (ч. 4 ст. 11 Закону № 675):

– надсилання комерційного електронного повідомлення;

– розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет;

– розміщення пропозиції (оферти) в інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та його прийняття (акцепту) другою стороною. Інформацію, що вказується в електронному договорі, наведено в ч. 2 ст. 11 Закону № 675.

ФАКТ ТОГО ЩО ВИ НА ПОШТІ СПЛАТИЛИ ТА ОТРИМАЛИ ТОВАР, СВІДЧИТЬ ПРО ТЕ ЩО ПРОДАВЕЦЬ ВИКОНАЛ СВОЇ ОБОВ'ЯЗКИ ПЕРЕД ВАМИ. АКТ ПРИЙОМУ-ПЕРЕДАЧІ ТОВАРУ НЕ СКЛАДАЄТЬСЯ,  ЯКЩО ЦЕ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО ОФЕРТОЮ.

---------

Відповідно до ст.5 Закону України «Про електронну комерцію» 

• свобода провадження підприємницької діяльності з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем;
• свобода вибору контрагента, електронних засобів, видів та форм діяльності;
• свобода конкуренції та забезпечення її сумлінності;
• свобода вчинення електронних правочинів;
• рівність і охорона прав учасників відносин у сфері електронної комерції;
• дотримання вимог законодавства, правил професійної етики, повага до прав, свобод, законних інтересів учасників відносин у сфері електронної комерції;
• забезпечення належної якості товарів, робіт та послуг, що реалізуються у сфері електронної комерції;
• однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством;
• забезпечення доступу до інформації всіх учасників відносин у сфері електронної комерції;
• доступність комерційних електронних повідомлень та можливість обмеження їх надходження;
• дотримання законодавства про державну мову.

Згідно ст.8 Закону України "Про захист прав споживачів" уразі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:

1. пропорційного зменшення ціни;
2. безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3. відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Товар неналежної якості підлягає обміну протягом (строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов'язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг), який зазначається в паспорті на продукцію або будь-якому іншому документі (наприклад договорі купівлі продажу), що додається до продукції.

Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1. пропорційного зменшення ціни;
2. безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3. відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1. відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;
2. вимагати заміни товару.

Продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою статті 8 Закону України "Про захист прав споживачів" зобов'язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.

ДОСУДОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРУ:

Закон України "Про захист прав споживачів" встановлює основні принципи, права та обов'язки споживачів і виробників, а також регулює відносини між ними. Одним з важливих аспектів цього закону є досудове врегулювання спорів.

Досудове врегулювання спорів — це процес, який спрямований на вирішення розбіжностей між споживачами й виробниками або постачальниками товарів і послуг без звернення до суду. Метою досудового врегулювання спорів є спрощення процедур вирішення конфліктів, зменшення судових витрат та швидке вирішення проблем споживачів.

Першим кроком у вирішенні спору є звернення споживача до продавця або виробника з вимогою усунути порушення своїх прав. На цьому етапі сторони можуть самостійно домовитись про усунення недоліків товару, заміну на якісний товар, повернення грошової суми чи надання додаткових послуг.

Законодавство України визначає наступний порядок звернення до продавця або виробника:

• Виявлення порушення: Споживач повинен виявити порушення своїх прав, пов'язане з якістю, безпекою, комплектністю або іншими характеристиками товару або послуги.
• Збір доказів: Споживач має зібрати докази, які підтверджують порушення його прав, такі як чеки, товарно-транспортні документи, гарантійні талони, фотографії, відео тощо. Окрім того, важливо зауважити, що у разі необхідності, для встановлення причини недоліків товару або некоректного надання послуг, може бути проведена експертиза за рахунок продавця або виробника. Результати експертизи є доказом у спорі та можуть бути використані для врегулювання конфлікту між сторонами.
• Складання претензії: Споживач має скласти письмову претензію до продавця або виробника, описуючи проблему, вимоги та строк вирішення проблеми (зазвичай, він становить 14 календарних днів). У претензії слід вказати ім'я, прізвище та контактні дані споживача, детальний опис порушення прав споживача, надати копії доказів, зазначити вимоги споживача також можна зауважити, що в разі неможливості вирішення конфліктної ситуації в добровільному порядку, споживач має право на звернення до органів захисту прав споживачів.
• Надсилання претензії: Претензію слід відправити рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто передати продавцю чи виробнику, отримавши квитанцію про отримання документів.
• Очікування відповіді: Продавець або виробник має розглянути претензію та надати відповідь протягом 14 календарних днів з дня її отримання. Відповідь має містити інформацію про задоволення вимог споживача або обґрунтовану відмову у задоволенні вимог.

Якщо продавець або виробник не відповідає на вимоги споживача або не забезпечує їх виконання, споживач може звернутися до місцевих органів державного захисту прав споживачів. Ці органи здійснюють контроль за дотриманням законодавства у сфері захисту прав споживачів та можуть вжити заходів, щоб забезпечити виконання вимог споживача.

В Україні за контроль дотримання законодавства у сфері захисту прав споживачів відповідають наступні органи:

1. Державна служба України з питань безпеки продуктів та захисту споживачів (ДСБПЗС) – це головний орган у системі захисту прав споживачів на національному рівні. ДСБПЗС забезпечує контроль якості товарів та послуг, проводить розслідування порушень прав споживачів, а також вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства у сфері захисту прав споживачів.
2. Територіальні органи ДСБПЗС – регіональні структурні підрозділи Державної служби з питань безпеки продуктів та захисту споживачів. Вони здійснюють контроль за дотриманням законодавства на місцевому рівні та надають консультації споживачам у вирішенні проблем, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
3. Органи місцевого самоврядування також можуть брати участь у захисті прав споживачів, розробляти та реалізовувати відповідні програми, сприяти забезпеченню безпеки продуктів та послуг на своїй території.
4. У разі виявлення порушень прав споживачів пов'язаних з якістю, безпекою продуктів харчування, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та побутової хімії, контроль може здійснюватися також за допомогою Державної служби України з питань безпеки харчових продуктів та захисту споживачів (ДСБХПЗС).
5. Щодо контролю якості і безпеки медичних товарів та послуг, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (ДСЛЗКН) відповідає за контроль у сфері медичних товарів, лікарських засобів та медичних послуг, що гарантує захист прав споживачів на якісні та безпечні медичні продукти та послуги.
6. У сфері телекомунікацій, інтернет-послуг та поштових послуг, контролюючим органом є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (НКРЗІ). Вона відповідає за контроль та дотримання законодавства у сфері зв'язку та інформатизації, що стосується захисту прав споживачів.
7. Національна комісія з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) контролює дотримання законодавства у сфері енергетики та комунальних послуг, забезпечуючи права споживачів на якісні та доступні послуги в цій сфері.
8. У сфері фінансових послуг контроль за дотриманням законодавства здійснює Національний банк України (НБУ) та Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР), які відповідають за захист прав споживачів фінансових послуг та регулювання фінансового ринку відповідно.
9. У сфері транспортних послуг контроль за дотриманням законодавства здійснює Міністерство інфраструктури України та його підрозділи, такі як Державна авіаційна служба України, Державна служба України з безпеки на транспорті та інші, які забезпечують захист прав споживачів у сфері транспортних послуг.Ці та інші спеціалізовані органи державної влади співпрацюють між собою та з місцевими органами влади, а також з громадськими організаціями, що представляють інтереси споживачів, для забезпечення ефективного контролю за дотриманням законодавства у сфері захисту прав споживачів в Україні.

Якщо досудове врегулювання спору не дає результатів, споживач може звернутися до суду за захистом своїх прав. У такому випадку рекомендується залучити адвоката, який допоможе правильно оформити позов та представити інтереси споживача у суді.

Під час звернення до продавця або виробника у спорах про захист прав споживачів важливо дотримуватися встановлених законодавством порядку та строків, зібрати достатньо доказів та чітко формулювати свої вимоги. У разі не вирішення ситуації на досудовому етапі, споживач може звернутися до компетентних органів або суду для захисту своїх прав і законних інтересів. Не забувайте, що важливим аспектом є дотримання всіх формальностей та процедур, встановлених законодавством, для забезпечення ефективного захисту прав споживачів.

Зверніть увагу, що споживач має право звернутися до суду без попереднього звернення до продавця або виробника, але передсудове врегулювання спору має безліч переваг, зокрема:

Економія часу та ресурсів. Досудове врегулювання спорів зазвичай займає менше часу, ніж судовий процес, оскільки не вимагає відведення часу на підготовку документів, очікування судових засідань та виконання судових рішень.

Гнучкість. Медіація та інші форми досудового врегулювання дозволяють сторонам самим визначати умови вирішення спору та розробляти креативні рішення, які відповідають їх потребам та інтересам.

Конфіденційність. Досудове врегулювання спорів забезпечує конфіденційність процесу, що дозволяє сторонам відкрито обговорити проблеми та запропонувати компромісні рішення без страху розголошення інформації про спір або можливого негативного впливу на їх репутацію.

Збереження стосунків між сторонами. Досудове врегулювання спорів може допомогти сторонам зберегти та відновити партнерські стосунки, оскільки спілкування між ними здійснюється в менш конфронтаційному середовищі, а медіатор зосереджується на допомозі сторонам знайти взаємовигідне рішення.

Судовий порядок врегулювання спору:

Строк позовної давності

До вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в 1 рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності).

Куди звернутися

Споживач має право звернутися в порядку позовного провадження до суду:

• за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача (ст. 28 ЦПКУ);
• за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (ст. 28 ЦПКУ);
• за місцем перебування реєстрації Відповідача.

Вартість

Споживачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав за позовом про захистом прав споживача (частини 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів").

Перелік та зразки необхідних документів

До позовної заяви ( позовної заяви), оформленої відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, додаються докази, що обґрунтовують позовні вимоги (відмова покупця обміняти товар належної якості), наприклад:

1. копія звернення до суб'єкта господарювання (продавець);
2. висновок експертизи про невідповідність товару встановленим вимогам якості;
3. копія документу, який засвідчує факт придбання товару;
4. копія технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу;
5. інші документи, які стосуються розгляду звернення.

При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Строки розгляду питання

Цивільна справа в порядку позовного провадження розглядається судом протягом розумного строку, але не більше 2 місяців з дня відкриття провадження у справі.

З ПРИВОДУ ШАХРАЙСТВА - СКОРІШЕ ЗА ВСЕ ВАМ БУДЕ ВІДМОВЛЕНО В ВІДКРИТТІ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ, АЛЕ ТРЕБА ВИМАГАТИ ЗАРЕЄСТРУВАТИ ВАШУ ЗАЯВУ ПРО ЗЛОЧИН.

Для належного захисту своїх прав і можливості притягнення продавця до кримінальної відповідальності за ст. 190 КК доцільно розібратися у правовій кваліфікації шахрайства та правових висновках Верховного Суду.

За ст. 190 ККУ зовнішній прояв шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Способами вчинення шахрайства є:

1) обман;

2) зловживання довірою, які за своєю суттю не є тотожними.

Обман - повідомлення неправдивих відомостей (дія) або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені (бездіяльність), з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виражатися в усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів тощо.

Зловживання довірою - це вид обману, що полягає у використанні винним довірливих відносин з потерпілим, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.

Крім цього, особливості шахрайства полягають у тому, що потерпілий, будучи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно, вважаючи, що це є правомірним, необхідним або вигідним для нього, або що він зобов’язаний це зробити.

Кваліфікуючі ознаки шахрайства по ч. 2 ст. 190 - дії вчинені:

1. повторно;
2. за попередньою змовою групою осіб;
3. що завдало значної шкоди (100 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян прим. ст. 185 КК).

Особливо кваліфікуючі ознаки шахрайства (ч.ч. 3,4) - дії вчинені:

1. у великих розмірах (250 і більше НМГД);
2. шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки;
3. в особливо великих розмірах;
4. організованою групою.

Шахрайство має матеріальний склад, тому злочин вважається закінченим з моменту

заволодіння майном або придбанням права на нього. Обман, що не призвів до заволодіння майном або правом на майно, визнається відповідно до конкретних обставин готуванням чи замахом на шахрайство.

За шахрайство із заволодінням грошових коштів кримінальну відповідальність може нести осудна фізична особа, тобто яка досягла до/або на момент вчинення шахрайства 16 років (суб’єкт злочину).

Якщо суб’єктом є службова особа, яка для обману чи зловживання довірою використовує своє службове становище, її дії повинні кваліфікуватися за сукупністю статей 190 та 364 КК.

Поняття службової особи зазначено у ст. 18, примітці до ст. 364 КК України.

Винна особа, вчиняючи шахрайство достовірно знає про протиправність своїх дій, має корисливі мотив і мету.

У постанові від 24.09.2020 р. у кримінальній справі №755/10138/16-к Верховний Суд зазначив, що відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, слід виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов`язання - не виконувати.

Розмежування кримінально-караного злочину від цивільно-правової угоди слід проводити не по тому, як оформлені укладені між сторонами договори, а по тому, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов`язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, мова йде про шахрайство.

Наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, за допомогою яких суб`єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинна бути перешкодою для оцінки скоєного як злочинного шахрайства, передбаченого ст. 190 КК (постанова ВС України від 24.11.2016 у кримінальній справі №5-250кс16).

Тому, оформлення договором/розпискою передачі коштів чи майна в позику не є суто цивільними правовідносинами.