Простій на підприємстві: визначення, оплата простою, оподаткування виплат за час простою, облік витрат під час простою, документальне оформлення простою, місце знаходження працівника під час простою, відпустка без збереження заробітної плати та лікарняний під час простою.
Простій – це призупинення роботи, зумовлене відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (ст. 34 KЗпП).
Простій може бути зумовлений:
Простій може бути оголошений:
Оплата простою залежить від його причин.
Якщо причиною простою стали дії чи бездіяльність працівника, то відповідно до ст. 113 KЗпП час простою з вини працівника не підлягає оплаті.
Якщо простій стався з причин, що не залежать від працівника, то згідно ст. 113 KЗпП передбачено:
Відмова працівника від переведення на іншу роботу чи на інше підприємство не може бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Законодавством установлений мінімальний розмір оплати простою. Колективний договір може передбачати більший розмір виплат за час простою.
Під час простою не нараховують доплати й надбавки, передбачені колективним договором.
Оплата простоїв не з вини працівника відповідно до пп. 2.2.12 Інструкції № 5 є платою за невідпрацьований час і входить до фонду додаткової заробітної плати. Отже, суми плати за час простою зараховують до об’єкта оподаткування ПДФО та ВЗ й до бази нарахування ЄСВ.
Витрати на оплату простою на підставі п. 7 П(С)БО 16 відображають у складі витрат того звітного періоду, у якому їх було зроблено. Тобто правило відображення витрат певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого їх було зроблено, у разі простою не працює, адже за цей період не відбувається виробництва продукції, надання послуг чи виконання робіт.
У разі якщо виробництва й реалізації товарів (робіт, послуг) у період простою не відбувалося, то фактично неможливо зарахувати витрати на оплату простою працівників до собівартості певного об’єкта обліку. Тому такі витрати можна враховувати у складі інших витрат операційної діяльності на рахунку 94.
Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен вчасно попередити власника / уповноважений ним орган або бригадира, майстра чи посадових осіб (ч. 2 ст. 113 КЗпП).
Таке попередження можна зробити як в усній, так і в письмовій формі (наприклад, у вигляді доповідної записки). Головне – попередження має бути вчасним.
Простій не з вини працівника оформлюють актом довільної форми із зазначенням причин, що зумовили тимчасове зупинення роботи.
Одночасно потрібно оформити наказ власника або вповноваженого ним органу про початок простою.
У табелі обліку використання робочого часу (типова форма № П-5) час простою працівників відображають із кодом “П” (“23”).
Питання про місце знаходження працівника в період простою (удома чи на робочих місцях) – законодавчо не врегульовано.
Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або вповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.
Питання щодо присутності чи відсутності на роботі працівників у разі простою можна вирішити у правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства.
Якщо простій на підприємстві триває кілька тижнів, роботодавці доволі часто пропонують працівникам піти в щорічну, додаткову чи неоплачувану відпустку, переводять на роботу на умовах неповного робочого часу або навіть звільняють працівників.
Найпоширеніший варіант зменшення витрат на оплату праці без скорочення чисельності працівників – відпустка без збереження заробітної плати.
Таку відпустку надають за згодою сторін за заявою працівника на термін, обумовлений угодою між працівником і власником, але не більш як 15 календарних днів на рік (ч. 2 ст. 84 КЗпП, ст. 26 Закону про відпустки).
Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, установленого в ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки (ч. 3 ст. 12 Закону № 2136).
Оскільки під час простою відбувається зупинення роботи, у працівника у разі хвороби або травми, тривалість якої співпадає з часом простою, стан тимчасової непрацездатності не настає.
Крім того, при настанні страхового випадку в період перебування працівника у простої, втрати зарплати не відбувається, тому здійснювати виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності як компенсацію втраченого заробітку немає підстав.
Проте, у випадку необхідності виходу працівника на роботу під час простою підприємства згідно з графіком роботи та настання у цей день тимчасової непрацездатності, внаслідок якої працівник втрачає за ці дні зарплату, допомогу по тимчасовій непрацездатності треба виплачувати працівнику на загальних підставах.
Військова агресія та бойові дії є підставою для простою.
Такий простій встановлюють за рішенням керівництва підприємства, а тому саме керівництво повідомляє працівників про такий захід, видавши відповідний наказ.