Чоловік та дружина перебувають у зареєстрованому шлюбі. У чоловіка у власності є авто, придбане до шлюбу. В період шлюбу подружжя вирішує переоформити авто на дружину. Ціль - отримання нових держаних номерів на авто, які будуть зареєстровані за місцем реєстрації дружини. Тобто змінити серію номерного знаку на інший регіон. Для цього чоловік здає авто на продаж через комісію, уклавши договір комісії. Дружина купує це авто у комісіонера та реєструє його на себе. Після реєстрації авто має нового власника - дружину. Але після перереєстрації авто дружина користується транспортом самостійно, чоловіку авто не дає, а потім залишає чоловіка та планує розірвати шлюб.Питання - чи можна визнати договір купівлі-продажу недійсним/фіктивним чи удаваним? Яким чином зробити чоловіка знов єдиним власником авто? Дякую
Вивчення обставин і документів дає підстави вважати, що договір комісії та відповідно договір купівлі-продажу є недійсними правочинами, оскільки не відповідають загальним вимогам до правочинів, які передбачені статтею 203 ЦК України.
Спірні договори містять дефекти у правоздатності, волевиявленні та формі правочину.
Договір комісії підписаний особою, яка не мала права на розпорядження майном оскільки, відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно до частини першої статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Оскільки тільки власнику належить право розпоряджатись своїм майном, то правочин, а в даному випадку договір комісії, має містити підпис саме власника, або особи уповноваженої за нотаріально посвідченою довіреністю.
Відсутність підпису свідчить про відсутність волевиявлення власника майна на його відчуження.
Нагадую.
Відповідно до положень статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).
Відповідно до положень статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, зазначене є підставою для визнання договору недійсним згідно за статтями 203, 215 ЦК у зв’язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину та застосування наслідків недійсності за статтею 216 ЦПК України.
Моя особиста порада, щодо порядку судового захисту та судових документів надіслана Вам на е-mail.
Всього Вам найкращого!
В разі необхідності звертайтесь.
З повагою,
Клименок Інна Олександрівна.
Велике дякую!