Цивільний шлюб: правові аспекти співжиття

Все частіше в Україні громадяни відмовляються від офіційної реєстрації в РАГСі і вважають за краще просто жити разом. Такі відносини у розмовній мові прийнято визначати як «цивільний шлюб» чи «співжиття».

Вступаючи в такий зв'язок більшість фактичних подружжя не знають або не розуміють як правильно трактувати з правової точки зору їхню сім'ю. Проблеми виникають, коли пара приймає рішення розійтися, але при цьому не знає, яким чином захистити свої права на дітей або спільно нажите майно.

Що таке громадянський шлюб в Україні, як у правовому полі визначено ролі співмешканців, дізнайтеся далі.

Визначення громадянського шлюбу

У правовому полі немає поняття громадянського шлюбу, але є співжиття. Плутанина в термінології виникла частково через церковне вінчання та простоту визначення. 

З юридичного боку співжиття — це офіційно не зареєстровані відносини між партнерами. Цим відносинам не притаманні жодні правові обов'язки, навіть за наявності спільних дітей у партнерів та загального господарства, яке вони ведуть. У цьому народжені у відносинах діти, наділяють батьків батьківськими правами. 

Незважаючи на відсутність в українському законодавстві термінології «цивільного шлюбу», а також відсутність правових обов'язків у співмешканців, учасники цього союзу мають певний правовий захист.

У чинному законодавстві є визначення сім'ї, де зазначено, що до неї входять особи, які проживають спільно, пов'язані спільним побутом, які виконують спільні обов'язки. Це може бути не тільки подружжя, але також діти та батьки. Під розуміння сім'ї потрапляють особи, які пов'язані друг з одним кревним кревністю, але які живуть разом і мають спільне господарство, тобто. співмешканці.

Також чинне законодавство містить у собі поняття шлюбу як сімейного союзу жінки та чоловіка, який був зареєстрований в органах держреєстрації актів цивільного стану.

Коли жінка і чоловік живуть разом і ведуть спільне господарство (не має значення скільки років), але при цьому не пов'язані один з одним або іншими особами зареєстрованими в РАГСі узами, то в цьому випадку вони мають деякі права та обов'язки, які можна порівняти з аналогічними. правами та обов'язками «офіційного» подружжя.

Сімейний кодекс України регулює цей союз певними нормами, які найчастіше запозичені з аналогічних прав офіційного подружжя. Для визначення деяких прав та обов'язків для співмешканців за основу беруться окремі статті Сімейного кодексу України, які регулюють подружні відносини у зареєстрованому шлюбі.

Правові основи громадянського шлюбу 

Згідно з опитуваннями, проведеними серед двох тисяч українських громадян, 45% із них упевнені в тому, що чоловік та жінка мають пожити разом до вступу до офіційного союзу. Ця цифра має тенденцію до збільшення, що говорить про те, що громадянський шлюб серед українців є звичним явищем. 

Серед опитаних молодих людей віком 18-30 років, 82% тих, хто погодився взяти участь у дослідженні, позитивно ставляться до співжиття і не бачать у таких відносинах нічого поганого.

Позиція українців досить прогресивна і таке ставлення до сімейних зв'язків цілком зрозуміле. Але юридичне регулювання співжиття в Україні ще перебуває у зародковому стані, що ускладнює правові аспекти такого союзу.

Дитячо-батьківські стосунки

Перші проблеми пара починає відчувати з народженням дитини. Реєстрація дитини, народженої в такому союзі, відрізняється від реєстрації в офіційному шлюбі. 

• Для оформлення дитини, яка народилася у розписаної в РАГСі пари, достатньо заяви одного з батьків. Документ необхідно взяти у пологовому будинку та подати до РАГСу.
• Для оформлення дитини, яка народилася у фактичних подружжя, потрібна заява обох батьків, тому що в цій ситуації батькові необхідно підтвердити свою роль. Заяву можна подавати як до народження малюка, і після.

Державну реєстрацію проводять за місцем народження дитини, або місцем проживання матері чи батька.

У випадку, коли шлюб батьків не укладено офіційно, реєстрація дитини можлива за місцем проживання батька, який визнає себе в цій ролі, але для цього крім заяви про народження необхідно подати ще одне про визнання батьківства. 

Незважаючи на деякі відмінності в процедурі реєстрації, згідно з Конституцією України, всі новонароджені мають однакові права та свободи незалежно від того, в яких відносинах перебувають їхні батьки.

Аналогічно офіційному шлюбу, якщо незареєстрована пара приймає рішення розійтися, батько також зобов'язаний виплачувати спільній дитині аліменти у порядку.

Майнові відносини подружжя

Відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України, чоловік та жінка, які мешкають спільно, ведуть спільний побут, але при цьому спілка не зареєстрована в актах цивільного стану, мають право претендувати на майно, нажите під час спільного проживання, на правах спільної власності. 

На папері все досить зрозуміло і прозоро, але насправді можуть виникнути складності, про які розповімо докладніше.

Дитина у цивільному шлюбі

При народженні дитини в сім'ї, де чоловік і дружина перебувають у офіційно зареєстрованому шлюбі, чоловік за умовчанням визнається батьком новонародженого.

Коли народження дитини відбувається у пари, яка офіційно не зареєструвала свій союз, для підтвердження батьківства, до РАГС із заявою потрібно звернутися обом батькам. У цьому випадку дитині присвоюється по батькові чоловіка, який визнав себе батьком, а також за бажанням його прізвище. До речі, прізвище у дитини може бути як матері, так і батька, за бажання, подвійне.

Дані дитини та її походження у союзі між співмешканцями визначають таким чином:

• Обидва батьки підписують заяву;
• Якщо мати померла, визнана недієздатною, вважається зниклою безвісти, пройшла процедуру позбавлення батьківських прав, не дбає про дитину протягом шести місяців, батько може подати заяву самостійно.
• Рішення суду використовується у випадку, якщо батько помер, до РАГСу не було подано загальну заяву від батьків або окремо від чоловіка, який визнав батьківство.

У чинному сімейному законодавстві України зазначено, що міняти дитячі дані можливо без батьківської згоди у випадках, коли вона не бере участі у вихованні дитини, відмовляється від матеріальної підтримки. 

У статті 148 сімейного кодексу України перераховані ті принципи, за якими можна змінити прізвище дитини, без письмового підтвердження тата:

• батька визнали недієздатним, безвісти зниклим – таким чином скасовується судове рішення про батьківство для цієї особи; 
• коли суд ухвалив рішення про усиновлення дитини;
• у разі зміни прізвища матір'ю;
• у разі батьківської смерті.

При цьому одинока мати може змінювати дані про дитину самостійно, за умови, що дитині менше 7 років. Досягнувши дитиною семирічного віку, для зміни даних потрібна її згода. Думка сина чи доньки не враховується лише у разі ухвали суду, відповідно до ч. 3 ст. 171 СК України, коли зміни даних потрібні на користь дитини.

Коли співмешканці, мати і батько дитини приймають рішення розійтися, при цьому громадянський чоловік визнав батьківство, він зобов'язаний виплачувати аліменти так само, як при розлученні офіційно зареєстрованого подружжя. Аналогічно зареєстрованому союзу, мати та батько дитини мають право на укладання договору про порядок взаємної участі у житті сина чи дочки.

Щодо спадкових прав дитини, народженої в незареєстрованому союзі, то вони аналогічні правам дитини, народженої в офіційному шлюбі — вона визнається спадкоємцем першої черги.

Цивільний шлюб - права майна

Питання майнового розділу при розлученні або смерті одного з подружжя може бути досить проблематичним, особливо якщо союз, шлюб між чоловіком і жінкою не був зареєстрований. У цьому випадку майнові права необхідно довести в судовому порядку та вирішити такі питання:

• Підтвердження факту співжиття та тривалість спільного проживання громадянського подружжя.
• Визначення обсягу майна та доказ спільного придбання.

Фіксація спільного проживання

Зафіксувати факт співжиття та тривалість шлюбних відносин, суд може на підставі певних доказів, серед яких:

• свідоцтво народження дитини або дітей, де зазначені дані обох батьків, фактичних подружжя;
• записи розмов, особисте листування, фото, відео підтвердження того, що пара вела спільний побут і вважала себе подружжям;
• записи в будинкових книгах, особових рахунках, де вказано прописку фактичних подружжя;
• будь-які документи, що фактичне подружжя заповнювали разом (анкети, опитування та інше), де зазначено, що чоловік і жінка вважають одне одного подружжям;
• документи та заяви, що подавалися від імені фактичних подружжя, як сімейної пари до державних органів, наприклад документи для отримання пільг, нарахування субсидії;
• будь-які довіреності один на одного;
• заповіт, де зазначений фактичний чоловік чи дружина;
• чеки та квитанції видані на імена співмешканців, наприклад з комунальних платежів, ремонту або інших питань, пов'язаних із веденням домашнього господарства;
• чеки та кредитні договори на купівлю техніки, електроніки, меблів або інших предметів побуту, які підписані подружжям;
• підтвердження свідків (сусіди, колеги, друзі).

Всі ці обставини разом чи поодинокі, можуть бути доказом того, що конкретна пара жила спільно як сім'я і кожен із подружжя має право на майно, куплене за час проживання.

У четвертій частині ст. 368 ЦК України, йдеться про те, що позивачу необхідно довести, окрім факту спільного проживання, купівлю майна на спільні кошти.

Встановлення обсягу майна, що підлягає розподілу, а також основи його розподілу здійснюється за однією процедурою у позовному провадженні.

Насамперед необхідно визначити обсяг майна, яке було нажите під час спільного життя громадянського подружжя. Ухвала відбувається в суді, враховуючи всі документи, які були подані позивачем або позивачами. 

Також суд зобов'язаний визначити терміни придбання нажитого майна, чи це відбувалося під час спільного проживання, шлюбу.

Крім цих моментів, завдання суду — визначити джерело придбання, щоб збільшити чи зменшити майнову частку подружжя під час поділу. Таке стає можливим, коли хтось із співмешканців може довести факт неплатоспроможності колишнього чоловіка, або факт внесення меншої частки на оплату купленого.

У такому разі суд спирається на документи, що підтверджують офіційні дані про зарплату (наявність, відсутність, розмір) у той час, коли було здійснено купівлю майна; документи отримання кредиту для придбання, чи інші офіційні джерела, які можуть підтвердити витрати фактичних подружжя.

Права наслідування у цивільному шлюбі

Відповідно до 2 частини 3 ст. Сімейного кодексу України, сім'єю визнають осіб, які спільно проживають на спільній житловій площі, які ведуть спільне господарство, побут та наділені взаємними правами та обов'язками. У цьому кожен член сім'ї може бути спадкоємцем тієї чи іншої черги.

У ст. 1258 Цивільного кодексу України зазначено, що спадкоємці можуть набути прав успадкування відповідно до певної черговості. Якщо відсутні спадкоємці першої черги, то право переходить до другої, якщо їх немає, то третьої і так далі.

Права спадкування між співмешканцями регулюються ст. 1264 Цивільного кодексу України. Особи, які проживають спільно не менше ніж 5 років (до відкриття питання про спадщину), які при цьому не реєструють офіційно свій союз, визнаються спадкоємцями четвертої черги.

У пункті 21 Постанови Пленуму ЗСУ №7 від 30травня 2008р, йдеться, що співжиття та сімейні стосунки чоловіка з жінкою без офіційної реєстрації шлюбу не дає законної підстави для першочергового права наслідування.

Коли у покійного залишився спадкоємець першої черги, цивільному чоловікові/дружині немає жодного сенсу подавати позов. Але, якщо довести суду, що подружжя прожило разом понад п'ять років, вели спільне господарство, робили разом покупки тощо, є можливість отримати половину спільного майна, навпіл зі спадкоємцем, що йде в черзі раніше, ніж співмешканець.

Існує ще одна причина, через яку співмешканець має право на отримання спадщину. Це доказ тривалого догляду за громадянським чоловіком, матеріальне забезпечення, догляд та інші дії, які були необхідні так як покійний хворів, був похилого віку або отримав будь-яке каліцтво, через що не міг обслуговувати себе сам. Слід зазначити, що доказ таких відносин вимагатиме чимало сил, але це можливо. У разі громадянський чоловік може отримати половину частки спадщини, поруч із спадкоємцем першої черги.