В Україні щодня трапляються ДТП. І далеко не завжди водії, що потрапили в аварію, здатні добровільно досягти між собою консенсусу про те, хто з них буде компенсувати матеріальні збитки та в яких розмірах. Якщо полюбовно вирішити проблему не вдається, доводиться звертатися в судові інстанції, які, на превеликий жаль всіх адекватних людей, нерідко неправильно вирішують спори, пов'язані з аваріями на дорогах.
Наприклад, в Приморський райсуд Одеси був поданий позов від громадянина В., який вимагав від громадянина Я. і одне комерційне підприємство компенсації за моральний і матеріальний збиток, обумовлений ДТП. Він обгрунтовував своє звернення наступним. У жовтні 2001 в керований ним легковий автомобіль «ДЕУ» врізалося транспортний засіб ВАЗ. Його водієм був громадянин Я. При цьому офіційним власником автомобіля ВАЗ є одеське підприємство.
Потерпілий в аварії В. вимагав стягнути з Ю. і фактичного власника ВАЗ 9600 гривень матеріальної шкоди та 6000 (з обох відповідачів) морального. Юрист підприємства висловив заперечення проти позову, мотивуючи їх тим, що автомобіль їх компанії був за кілька днів до ДТП орендований іншою організацією. Тобто, фактично, на момент аварії ВАЗ не належав підприємству, вказаному в якості відповідача. З цієї причини воно не несе ніякої відповідальності за дорожньо-транспортна пригода.
Водій Я. своєї провини не заперечував. Але з положеннями позову погодився лише частково, вважаючи, що позивач завищив реальну суму компенсації за моральну та матеріальну шкоду. Суд постановив стягнути:
Чому представники Феміди взяли саме таке рішення? У зв'язку з тим, що на момент аварії транспортний засіб ВАЗ належало одеському підприємству, яке пред'явило суду угоду про оренду цієї машини, датоване 29 вересня 2001 г. При цьому було з'ясовано, що передача ТЗ іншій компанії здійснювалася без дотримання вимог, викладених в Правилах держобліку і реєстрації автомобілів від 1998 року.
Зазначені Правила чітко говорять, що транспортний засіб, що передається у володіння іншій юридичній особі, має в обов'язковому порядку пройти процедуру перереєстрації. При цьому право на експлуатацію такого автомобіля необхідно підтверджувати спеціальним талоном, який видають місцеві відділи Державтоінспекції.
Так як компанія-орендар не зареєструвала ВАЗ на себе, суд вирішив, що процес передачі ТЗ в тимчасову експлуатацію був проведений неналежним чином. У зв'язку з цим його фактичний власник несе відповідальність за пошкодження, які були заподіяні автомобілю позивача.
Але і водій Я., як працівник компанії-орендаря, не зміг довести суду, що він на законних підставах володіє автомобілем ВАЗ. А значить, він також несе відповідальність за ДТП відповідно до спецпостановленіем Пленуму Верховного суду від 1992 року. Іншими словами, суд встановив, що громадянин Ю. з вини своєї компанії неправомірно експлуатував автомобіль ВАЗ.
Після розгляду справи в Апеляційній судової інстанції рішення суду нижчої інстанції було скасовано. Позов потерпілого В. до водія Я. залишився без задоволення. Мотивація суду представлена нижче:
Описаний судовий випадок продемонстрував неправильність застосування нормативно-правових актів судом першої інстанції, не дивлячись на наявність документів Пленуму Верховного суду і стандартність ситуації, що виникла.
Ваше запитання отримають всі консультанти В2В
Ви, як замовник, самостійно встановлюєте вартість консультації
Будь-яким зручним чином - Visa, MasterCard, Privat24, через банк
В стислі терміни від 10 хвилин на фірмовому бланку В2В